До закінчення аспірантури лишилося менш як пів року, а дисертація ще на початковому етапі. В особистому житті теж не гладко. Одна лише робота радує. 
І мені стає дуже страшно. Бо підтримки ніде брати.
Вибачте, я розумію, що це мало кого обходить, але мені треба виговорить це. Думаю, через тиждень пройде.

Можливо, для когось похід по Кримських горах є банальним проведенням травневих вихідних, проте я цього року здійснила (здійснила, бо хотілося цілих три роки) це вперше. І вирішила, що тепер такий спосіб буде моїм традиційним проведенням цього часу. А коли буде в мене сім'я і діти, то ці походи стануть традиційно-сімейними.
Як я вже згадала, три роки збиралася. Але, можливо, через це в мене й було таке нестримне бажання все побачити й насолодитися, відчути і вдихнути.
Не обійшлося й без курйозів у підготовці, напишу їх відразу, щоб врахувати наступного року. По-перше, всі трішечки підпеклися на сонечку, тому необхідно в рюкзак брати (як мені здається, це ідеальний варіант) легку чоловічу бавовняну сорочку з довгим рукавом звабливо зав'язати вузликом під грудьми. По-друге, чітко продумувати весь маршрут, бо інакше всі починають довго думати й валятися в спальниках до полудня.
Чесно кажучи, який початковий маршрут у нас мав бути, я так і не зрозуміла. Враховуючи мою відстуність досвіду в цій справі, мене навіть назви до поїздки лякали. Але мені вже не страшно і мені море по коліна  наступного року задля уникнення різного роду непорозумінь маршрут складатиму я. 
Врешті-решт ми пройшлися по Чатир-Дагу і трішечки по Демерджі.

( Але ось вся історія зі світлинами. )

Щоправда, їх було два. Але перший (цей другий) не встигла сфотографувати, він був спечений у подарунок.

Сиджу вдома. Хворію. За день уже їде дах від бездіяльності. Надумала-передумала вже всякого. І надумалось мені, що хоч робота в мене й хороша, і ходжу я туди із задоволенням, приходжу натхненна й щаслива, проте в ній немає особливого змісту. Це як алкоголь для алкоголіка -- лиш би забутись і вбити час. Через кілька років уже закінчиться мій третій десяток, а я досі не визначилася зі своїм місцем у цьому світі... Сумно від цього.

Про книгу, яку читала. У вступі автор написав, що він не просто так він -- чоловік -- про жінок пише, він їх знає, досліджував і весь час з ними спілкується про їхні проблеми. Але, чесно кажучи, він все рівно сприймає жінку через призму чоловічого мислення. І, як на мене, ця книжка дає більше поняття жінці про чоловіка, а не жінці про свої проблеми. 
Найбільше мене порадував розділ про "найбільший жіночий феномен" - місячні. Ну, по-перше, місячні пригнічують жінку, роблять її у її ж свідомості меншовартісною і брудною. Вони їй заважають жити. Ви цього не знали хіба? Цей феномен принесений з космосу пришельцями, які роблять над нами експерименти. Так-так! І тому, якщо жінка буде вірити, що в неї не буде місячних, то в неї їх таки не стане. Отак от, учіться, жінки!
Читала це в електричці, ржала на весь вагон )
Винесла з тієї книжки й багато чого розумного й корисного, але й повеселилася.

Читаю Менегетті "Жінка третього тисячоліття". Цитата звідти: "Если женщина не откажется от своего театра, продолжая усердно играть эмоциями, чувствами, местью, собственничеством, погрязнув в перипетиях семейной жизни, то неизбежно потерпит поражение в третьем тысячелетии."
Поразка в боротьбі з чим?
Або ще: "В любом случае семейный треугольник обречен на вымирание."
Це що, і є саме те добре й світле, до чого треба прагнути?
Тільки почала. Дописуватиму свої враження.

Upd. Сподобалося:
"1.Дети существуют не для родителей, а для жизни.
2.Никогда не следует слишком оберегать детей... Человек, который постоянно контролирует другого, глубоко несчастен, поскольку стремится реализовать себя, обладая не собой, а другими. Он пытается компенсировать пустоту и страх...
3.Дети должны научиться самостоятельно решать собственные проблемы. Чрезмерная опека способствует появлению невроза...Врет? Если это умное вранье, притворимся, что поверили. Не следует учить ребенка говорить только правду, иначе он не сможет противостоять другим людям в будущем, когда вырастет....После 18-20 лет ребенка нужно отпустить, а не привязывать к дому.
4.Не нужно стремиться приобщать ребенка к какой-то группе. Великий всегда продвигается в одиночку.... потому что в любой группе превалируют посредственности....
6.Бесполезно оставаться с мужем ради ребенка....
8.Когда у подростка есть проблемы, бесполезно направлять его к психологу или психиатру, к которому стоит обратиться самим родителям, поскольку ребенок всегда является результатом внутрисемейного стереотипа."

Вже вкорте чую про новомодну користь зелених коктейлів. Поясніть мені, нетямущій, чим вони кращі від свіжих овочів-фруктів-зелені?
Якось не вкладається в голові, що петрушку треба змішати з водою. Або банан з водою. Може, краще з"їсти просто так цей банан і пучок зелені, при цьому ще й пожувавши? Зуби ж також вбирають потрібні речовини при жуванні. І ясна масажуються.
Не зовсім по темі, але колись мама (стоматолог) мені в дитинстві казала, що замість того, щоб з"їсти перед сном цукерку (я любила так -- схватить цукерку й лягти спать, дожовуючи перед сном), краще з"їсти яблучко чи морквочку.
Зелені коктейлі, звичайно, урізноманітнюють кухню, але ж не щодня його вживати -- зуби зіпсуються, як мені здається.
Щось я не розумію...

Я сьогодні просто в пречудовому настрої. А знаєте, чому? Сідайте зручненько, ставте чашечку чаю з тортиком і читайте мою розповідь.

( розповідь )

Я закохана в Закарпаття!
Минулої весни на травневі ми їздили в Ужгорож (Фестиваль сакури, Ужгородський замок)- Берегове (термальний басейн)- Хуст (Долина нарцисів)- Мукачеве (Замок Паланок). Вражень я не записувала, вони є тут , тому запитуйте, рокакажу-порекомендую.

Все, що я написала хорошого про людей і місця, не є рекламою. Вірніше, мені за неї платили лише хорошим прийомом.

п.с. Увечері будуть фотки. На роботі не можу викласти й прихорошить запис.

Вже кілька днів мене будить щебет горобців і воркування голубів під вікнами -- їм уже не холодно й вони зустрічають весну. І я вже її чекаю й заставила всі поверхні у кімнаті горщиками з вітамінними посівами: кріп, петрушка, майоран, чебрець, базилік, шпинат і навіть помідорчик кімнатний. 

( Не критикуйте за фото. Я теж там бачу цінник :) )

І нарешті заповнила свій надбитий чайник, там анемона, яку тітонька мені знайшла. Зацвіте не весною, але теж радуватиме око. 

Є у мене сестра, яка, коли була маленькою, казала, що "снідала варениками в Шметані", але останній з'їла і для нас уже не лишилося.  Згадала я цей випадок, готуючи традиційну українську страву (саме так!! -- українську) на Масляну -- вареники з сиром у маслі й сметані. Чесно кажучи, в дитинстві я навіть не підозрювала, що на Масляну можуть готуватися млинці. Це вже з часом засоби масової інформації (чітко пам'ятаю навіть цей момент і моє здивування, коли в новинах показали святкування Масляної з млинцями -- була вразливою і спостережливою дитиною).  А вареник -- символ Місяця і зародження нового, адже Масляна -- це свято проводу зими і зустрічі весни. Поцікавившись в інтернеті звідки ж у нас млинці, натрапила на інтерв'ю з Оленою Івановською (професор, доктор філологічних наук, завідувач кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка) та Наталією Хоменко (асистент кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, керівник ансамблю української народної музики «Роксоланія»). Вони кажуть, що це ще й жіночий тиждень, тиждень поклоніння родючості, тому й вареник як символ. Хм... Власне, краще почитати інтерв'ю, там логічніше пояснено.
Мама каже, що млинці прийшли до нас із Росії, і що вони їх смажать на дріжджах. Не кажу, що це погано, тут також символ Сонця, але просто-напросто чуже.
Хоча цього тижня в мене були і налисники, і вареники.

( Може, я все ж колись придбаю хороший фотоапарат і навчуся фотографувати... )

Зустріла сьогодні свого (упс, уже давно не мого) А. в метро. Дивно, він мені сьогодні снився... В День Валентина. Не любила я ніколи цей день... Він -- А., мені завжди влаштовував свято, а я це вважала занадто солодким, традиційним і банальним. Зараз цей день -- це проблема. Не скажеш, що й свято, але й не звичайний день, тому я чогось=сама-не-знаю-чого таки чекаю. Або сама щось влаштовую, але чекаю віддачі. Скажете, що не треба чекати, а треба діяти?..

( Спекла торт... )